Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/365

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
III
 

— Усе те правда, — мовив людський відпоручник, — що тут сказано з боку оскарження. Люди, колись слабі, безоружні, боязькі та малочисленні, зробилися з часом сильними, многочисленними, уоружилися, подужали звірів і заволоділи землею. Але хіба ж вони зробили це самовільно чи з якоїсь злої волі? Хіба ж це не був Божий заповіт? Хіба ж у Святім письмі не стоїть, що Бог сотворив землю і все, що на ній, та в ній, а на кінці чоловіка, щоб володів нею і всіма її засобами? Сказано в оскарженню, що звірі зразу були панами землі, а люди пасинками природи. Але чому ж і яким способом зробилася зміна? В боротьбі з тою природою і з її противностями люди виробляли свої сили, а поперед усього виробили свій розум і добилися панування, а звірі, горді на своє колишнє верховодство, перестали працювати над собою, занедбали свій розвій і зійшли на вигнанців або невільників. Коли є тут вина по чиїм боці, то ніяким способом не по боці людей.

— Жалуються звірі, що чоловік поробив їх невільниками і знущається над ними. Але забувають, що він ще й дбає про тих своїх невільників далеко ліпше, ніж вони могли би дбати самі за себе. Дикі Вівці давно вигибли від пазурів та зубів Вовків та інших хижаків, а освоєні чоловіком укривають незліченими отарами широкі степи та високі полонини. Скільки лишилося диких Коней, Волів, Кіз, а скільки їх живе в людських оселях? Жалуються звірі на тяжку працю в неволі в чоловіка. А хіба ж чоловік сам дармує? Чи не приймає