й він сам багато тяжкої праці, і то навіть власне для них, для їх добра? Для них він косить траву й сушить сіно, для них будує хліви і стайні, тягає воду з криниць, приготовує солому їм на підстілку, викидає обірник. Хіба ж він не годує, не поїть, не чистить їх? І як котре занедужає, то чи чоловік не жалує його, як члена своєї сім'ї, не шукає лікаря і не лічить його? Хіба ж при праці чоловік тільки навмисне збиткується над звірем? Навпаки, він придумав для Вола ярмо, щоб не зачіпляти посторонки йому за роги, і для Коня хомут, щоб шнури ані шлеї не душили його в груди. Він укриває його в мороз, підковує його для дороги, щоб не розбивав собі копит. Навіть дороги він робить для звірів, щоб могли ходити безпечно, розкопує провалля, будує мости через ріки, де сам міг би перейти кладкою. Ні, — закінчив речник людей, — коли звірі жалуються, що вони невільники у чоловіка, то й чоловік міг би жалуватися, що він у дуже значній мірі невільник звірів, невільник своїх невільників. Та чоловік не жалується. Він знає, що служба службу родить, що суспільний звязок власне полягає втім, що зв'язані з собою — чи то звірі чи люди, — зрікаються одної части своєї користи, своєї вигоди і своєї свободи для осягнення вищих цілей, більшого, обопільного добра.
Коли скінчив цей бесідник, промовив цар Соломон до звірів:
— Ви чули, що сказав речник людей? Чи маєте що відповісти на це?
— Маємо, — відповіли звірі, а їх речник виступив наперед і промовив:
