«Так заробок свій щоденний
Видам чисто, щоб в кишені
Ані аспра не лишить,
А тоді додому, братку,
Все кладу ось тут в порядку,
Сам себе давай гостить!
«Стіл застѐлю і вквітчаю,
Хліб і м'ясо все покраю,
Засвічу свічки як слід.
«Ну, Бассімцю, ви сьогодні
Наробились, десь голодні?
Прошу, прошу на обід!»
«Їм собі, і п'ю, й співаю,
Ні про кого дбать не дбаю,
І мене ніхто не зна;
Так втішаюсь до півночі,
Потім сон затулить очі,
І хроплю собі до дня.
«Двадцять літ отак прожив я,
Ще ні раз не відступив я
Від тих правил; не було
Тут душі чужої в хаті,
Аж вас перших тут, патлаті,
Якесь лихо принесло.
«Ось вам, ви, пани приблуди,
Чи купці, чи дурилюди,
Вся історія моя.
Ну, здоров'я ваше! шулем.
Споминайте серцем чулим
Все Бассіма коваля!»
Гарун Ер-Рашід цю повість
Слухав, як найкращу новість, —
В смак йому був цей пияк,
Цей коваль-завадіяка, —
