Із Бассімової хати
Світло здалека видати
І веселий чути спів:
«Гей, на небі честь аллаху,
На землі ж не маю страху.
Щоб мій ворог оцапів!»
«Джіафаре, — мовив живо
Ер-Рашід, — це що за диво?
Кпить собі з нас цей коваль!
Щоб стягти на нього злидні,
Я кузні запер на три дні,
А йому й зовсім не жаль!
«Світить, їсть, і п'є, й співає, —
Відки ж драб той гроші має?
Чей же не закленцав їх?
Все те я бажаю знати.
Стукай но! Впросись до хати!
Будем мати сто потіх».
«Пане, це недобре діло, —
Відповів візир несміло, —
Почуваю в тілі страх.
Це щось буханцями пахне…
Ну, як цей дикун тарахне
Вашу святість по зубах?»
Та халіф на це був строгий:
Як упресь, мов віл на роги,
Не міркуючи бере.
«Стукай, хлопче!» І Месрур,
Спершися грудьми о мур,
Стукнув у вікно старе.
А Бассіму за хвилину
Вже вино ввійшло в чуприну
І збиралось на любов.
«Боже, коб при цій кома́шні
