Мої гості учорашні
Тут мені явились знов!»
Буркнув так, аж тут, спасибі,
Щось там: стук, стук, стук по шибі!
Скочив до вікна, як звір.
«Що за стук?» кричить у злості.
«Ми, твої вчорашні гості» —
Мовив і́знизу візир.
«Що? — ревнув Бассім, як тур,
Звісив голову за мур,
Щоб їм добре придивиться. —
Ви тут знов? Алло, тікайте
І верби собі шукайте,
Щоб на ній вам удавиться!
«Ех, якби я нині рано
Був де здибав вас, погано
Бу́ло б з вами! Я б зім'яв,
Потрощив вас на макуху,
Так, щоб жадну з вас псяюху
Рідний тато не пізнав.
«А тепер — цікав я знати,
Що вас до моєї хати
Знов за ха́лепа несе?
Кпити з мене, голомази?
Чи щоб я скрутив вам в'язи?
В мене не купить і це».
«О Бассіме наш всечесний, —
Відповів візир облесний, —
Кпити з тебе? Крий нас Біг!
Ти хазяїн наш хоробрий,
Ти такий для нас був добрий, —
Хто ж би з тебе кпити міг?
«Таж ми рано чули крики,
Той указ халіфів дикий,
