Як собака у криниці,
Як та муха у мазниці,
Як той короп у вівсі,
Так Бассім, по тій пригоді
Почував себе, що й годі
Описать ті муки всі.
П'яти грань мов припікає,
Сором очі виїдає,
З голоду живіт бурчить,
І в уха́х шумить і дзвонить,
Думка думку бистро гонить:
«Що почать? На чім скінчить?»
«Боже! — скрикнув неборака, —
Чи я злодій, забіяка,
Чи я нелюд, дикий звір,
Що мене, де лиш приткнуся,
Всюди гонять, всюди трусять,
Мов собаку з двору в двір?
«Ні, вже видно в тім Багдаді
На жаднісінькій посаді
Не вдержатися мені!
Чорт бери його начисто!
Заберуся звідси! Чи ж то
Стільки світа, що в вікні?
«Сам, мов гілка, з пня відтята,
Ані свата тут, ні брата,
Ні кола, ані двора, —
Що ж мене до місця в'яже?
Кину це гніздище враже,
Хай дави́ться ним мара!»
