|
Абу Касим здивувався,
Веселенький поспішався,
Думав добрий зиск найти.
В лазні він вступа пороги,
Коли бач, суддя тут строгий
Як не скрикне: А, це ти!
„Ти це, дра́нтавий злодюго!
Гей, візьміть, зв'яжіте туго
І в тюрму його запріть!
І здійміть мої папучі,
А капчиська ті вонючі
До карку́ його вчепіть!»
Тут мав лазню Абу Касим!
Не пішло йому це плазом,
Що приятель жарт зробив.
Що́ вже плакав і кланя́вся,
Толкувався і звинявся, —
Пан суддя трохи не бив.
Мусив Касим наостатку
П'ястрів видобуть десятку
І судді ввіткнуть в кулак,
Щоб минути злої казні.
Так то змитий, з тої лазні
Видобувся неборак.
|
IV
МОКРА МЕЛАНХОЛІЯ АБУ КАСИМА.
ВІН КИДАЄ СВОЇ КАПЦІ В РІКУ ТІҐРІС,
ТА ВОНИ ПО-ЗЛОДІЙСЬКИ НІЧНОЮ ПОРОЮ
ВЕРТАЮТЬ ДО НЬОГО НАЗАД
Абу Касим страх нещасний
Повернув у дім свій власний,
А вернувши, розридавсь.
|
