милки, в які легко було впасти чоловікові, невченому в арабській мові, і які я ось тут здебільшого повиправляв. За ті вказівки складаю щиру подяку нашому шан. землякові.
В своїм розборі на мою книжечку д. Кримський порушив питання про те, відки я взяв оце оповідання? Йому звісні були — показалося — тільки російські його переповідки, яких знов я не бачив ніколи. Думаючи, що вказівка на мої джерела влегшить оцінку моєї праці, я роблю цим разом те, що повинен був зробити при першому виданні.
Отже, певно, буде несподіванкою, для шан. арабіста, коли скажу, що вперше з оповіданням про Абу Касимові капці я познайомився ще бувши учнем IV гімназіяльної кляси в Дрогобичі, познайомився з уст неписьменного передміщанина Жука. Замість Абу Касима він називав героя Казоємом і замість капців говорив „сапоги”. „Послухайте тепер за Казоємові сапоги!” — так розпочав він своє оповідання, коли при святі у нього зібралося багато передміської молоді, таких же неписьменних парубків і дівчат. Усі слухали й реготали. Я також. Я не питав Жука, відки він узяв це оповідання, але догадуюся по слові „сапоги”, що він мусив 1849 р. чути його від „москалів”, що йшли через Дрогобич на Угорщину і стояли постоєм у його хаті і про яких він згадував часто й залюбки, хоч оповідав і про зовсім негарні їх діла.
Пізніше довгі літа я не стрічався з цією казкою, та й не до казок мені було. Аж 1894 р., бувши в Відні, я купив у одній антикварні давню німецьку збірку арабських казок п. з. „Тисяча і один день” (Tausend und ein Tag. Morgenländische Erzählungen, aus dem Per-
