„Що за фант?“ „Ну, ваші капці.
Пане, ми не голодранці,
Ми не ласі на чуже!
Ось вони, ще й на дрючині:
Нате вам їх! В тій хвилині
Забирайтесь з ними вже!“
Весь народ зареготався.
Абу Касим не змагався,
Капці на коркоші впер
Та й махає — та поволі!
Знов щось сіп його за поли
Та й кричить: „Що ж я тепер?“
Знов оглянувсь Абу Касим
Та й аж весь здригнувся разом,
Мов в кропиву голий сів:
Це ж та баба, що з-за неї
Він зазнав біди сієї, —
Щоб її де вовк із'їв!
Вся розпатлана, і боса,
І брудна, і кривоноса,
В роті чорні зуби два,
Руки, мов граблі, худії,
Щоки, мов та грязь, сідії,
А голосить, мов сова.
От така-то краля мила
Абу Касима вчепила,
Наче грішну душу кат:
З ним під руку забираєсь,
Примиляєсь, усміхаєсь,
Мов він муж її чи брат.
„Абу Касимцю, мій друже!
Не смутись мені так дуже!
Вид свій милий розпогодь!
Вже ж тобі за всі ті страти
