Скарб великий і багатий
В мні отсе дає Госпо̀дь.
„Ах, я так тебе кохаю!
Все віддам тобі, що маю,
Всю себе тобі віддам.
Ох, як рада я безмірно!
Лиш мене люби ти вірно,
Рай правдивий буде нам!»
Абу Касим, теє вчувши
Та хребет в дугу зігнувши,
Силкувався утекти,
Та бабиця не пускає,
Його к со́бі притискає,
Та й говорить: „Що ж це ти?
„Пощо так мене волочеш?
Чи втекти від мене хочеш?
Чи забув, як випав суд?
Коли любиш, люби дуже,
А не любиш, не жартуй же,
Сплату дай мені ось тут!“
Щоб від баби відчепитись,
Мусив Касим знов поритись
В сво̀їм чересі як стій.
Триста п'ястрів добуває,
Важко стогне і зітхає,
І дає, і мовить їй:
„Бий тебе суха коцюба,
Ти, красавице беззуба!
На́ оце та подавись!
На́ добро моє, натішся!
Шнур купи собі й повісся,
Лиш від мене відчепись!“
Баба гроші загорнула,
Та на Касима зирнула,
