„Що ж мені тепер робити?
Цього ворога не вбити,
Ні прогнати патиком.
Злого духа не підкупиш,
Ані іншим не відступиш,
Ні не кинеш геть тайко́м!
„Та стривайте! Маю раду!
Чей же в більший гріх не впа́ду,
А позбудусь, може, зла!
В тії капці з добра-дива,
Певно, пакісна, злослива,
Грішная душа ввійшла.
„Відбуває тут покуту
І на мене пізьму люту,
Певно, мусить мать за те,
Що над нею збиткувався,
А її не здогадався
В місце схоронить святе!
«Аджеж кажуть мудрі люди,
Що душі такій не буде
Супокою, хоч пропадь,
Поки хто її зостанки
Із молитвою до ямки
Здогадаєсь закопать.
„Грішна душечко покутна!
Ох, даруй, що баламутна
Мисль моя, мов те дитя,
Досі вперто так блудила
І тебе не нарядила
До спокійного буття!
„Та тепер, свій гріх пізнавши,
Скільки кар за нього взявши,
Я, мов брат, мов рідний твій,
Ще цю нічку з молитвами
