Ой, які ще я хороші
Гендлі з ними розпічну!
«Наплюю на всі олійки
(Тут нещасної сулійки
Пригадавсь йому кінець),
Кинуся на шовк, тканини,
Адамашки, кармазини, —
Славний буду я купець!»
Повернув додому в нічку,
Не вечеряв, навіть свічку
Не світив, а спати ляг;
Спав спокійно, мов дитина,
Снив, що він малий хлопчина
Знай гуляє по полях.
Та як рано встав з посте́лі,
По своїй зирнув оселі —
Голо, пусто, сумно скрізь!.. —
То аж згорбивсь і насовивсь,
Мов на лихо знов готовивсь,
Ждав на підступи якісь.
День минає, другий — тихо.
«Ну, значи́ть: минуло лихо!»
Абу Касим міркував;
І вже злегка, осторожно,
Чи де що здобуть не можно,
По базарі мишкував.
Як той пес, що в нього вуха
Й хвіст обтято, лячно нюха,
Все ховаєсь по кутках,
Боком ходить, озираєсь,
Всього острого лякаєсь —
Так засів під шкіру страх, —
Так наш Абу Касим бідний,
Мов заклятий, мов негідний,
