А надво́рі люд лютує,
Ломить двері, репетує:
«Де він? Дайте нам до рук
Цього драба, водокрада!
Розтоптать його, як гада!
Мало смерти! Мало мук!»
Абу Касим весь здригнувся,
З остовпіння враз прочнувся,
Ледве дишучи, піднявсь.
Сил останніх добуває,
Проти люду виступає
І отак до них озвавсь:
«Люди добрі, горожани!
Що це за таке погане
Діло мав я поповни́ть?»
Та юрба його запекла
Заглушила: «Згинь! До пекла
Йди чортам отак служить!»
І ручища вже тугенькі
Хап його, мов у обценьки,
В'яжуть, крутять, аж хрустить.
Сотня голосів гукає:
«Зараз смерть тебе чекає!
Гріх живцем тебе пустить!»
«Люди добрі, — плаче Касим, —
Я ж безсильний, я ваш в'язень;
Бийте, вішайте мене!
Я вам вирватись не в силі, —
То скажіть, сусіди милі:
Що зробив я так страшне?»
«Що зробив? Огидну зраду!
Ти хотів весь люд Багдаду
Спрагою на смерть вморить!
Ти заткав нам водопровід,
