Ти був бунту й шуму повід!
Признаєш, чи хочеш крить?»
«Признаватись? Боже правий!
Ти мій свідок, Ти ласкавий,
Ти невинність не скривдиш!»
«Що, невинність? — люд скрегоче, —
Він вдавать невинність хоче!
Ось наш доказ! Погляди ж!»
Люд в тій хвилі розступився,
Хлоп у хату протовпився,
Мокрий, ззяблий, ледве ліз;
Оберемком, у оха́пці
Абу Касимові капці
Він постогнуючи ніс.
Серед хати їх придвигав,
Гепнув, аж весь дім заплигав,
В батька, матір так і гне:
«Бий тебе суха ялиця!
Чи ж не гріх то? Чи годиться
Так морочити мене?
«Пане, тут гукають люди,
Що оце ваш мебель буде?
Я не знаю. Та коли
В водопровід ви їх ввергли,
Всьому місту воду сперли, —
Гарний плід ви здобули́.
«Знайте, наші люди штири
Мало смерти не пожи́ли,
В сперту лазячи діру;
Їм на ліки і всю плату
Ви дасте, коханий тату,
Бо я шкіру з вас зідру.
«Знайте далі: щоб ті капці —
Кроть за ногу вашій бабці! —
