Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/124

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

пізню пору й погану погоду, пересувалися ще тут і там постаті налогових гостей трактирних і шинкових, одні одинцем і непевними кроками чимчикуючи до якоїсь неясно означеної мети, другі сунучи купами, серед голосної розмови і ще голосніших сміхів, капітан почув голод і втому. Перша його думка була піти до першої ліпшої отвореної ще пиварні або ресторації. Вже вступив до одних сіней, що вели до ресторації, та нараз зупинився і поспішно вийшов назад на ринок. Пригадав собі, що в кожнім такім локалю[1] в теперішній хвилі застане більшість гостей військових, офіцерів. Бачитися з ними, вітатися, розмовляти не потрапив би тепер ні за яку ціну. А хто знає, може би мусив зносити ще нові наруги й пониження, що могли би знов позбавити його супокою, здобутого з таким трудом. Ні, ні! Ні за що в світі не вступить до ресторації! І оминаючи старанно стрічу з усякими воєнними, що тут і там моталися в тих крикливих і сміховитих купках, капітан пішов до Англійського готелю, велів подати собі комнатку, принести вечерю і пляшку вина а також кілька аркушів паперу, перо й чорнило і, покріпившися, засів писати прощальні листи до жінки і до дітей.

Анеля по виході мужа чулася зовсім супокійною і навіть почувала якусь радість. Була переконана, що капітан пішов до команди подати просьбу про демісію і їй аж легше робилося на душі при думці, що вже завтра, позавтру, за кілька день він буде міг скинути з себе той мундур, що колись робив його для неї таким принадним, а тепер видавався їй страшним, важким, мов кайдани. Знала, що

  1. Локаль — місце, приміщення.