В готелевій кімнаті було ще темно. Капітан спав. Сильне стукання до дверей розбудило його.
— Хто там? — скрикнув капітан.
— Це я, кельнер, — відізвався голос за дверима.
— Чого хочеш?
— Пан капітан веліли збудити себе о сьомій.
— А хіба вже сьома?
— Так є.
— Добре, добре. Дякую тобі.
— Може пан капітан чого потребують?
— Принесеш мені каву так за півгодини. І рахунок!
— Рад служити пану капітанові.
Капітан устав, умився і почав одягатися, звільна, спокійно. Хоч спав не сповна три години, то все таки чув себе покріпленим на силах. Без ніякого особливого зворушення взяв написані вчора листи, що лежали на столі, і сховав до бокової кишені вафенрока[1]. Потім випив каву, закурив сигару, заплатив і вийшов з кімнати.
Було три чверти на восьму. Сніг усе ще порошив. На дворі стояла ще сіра сутінь.
- ↑ Вафенрок — військова тужурка.
