— Як ти ночував? — запитав Редліх, переборовши своє зворушення.
— Сяк-так, — відповів капітан. — Спав у готелі.
— Дома не був?
— А пощо? Про такі речі з жінками ліпше не говорити. Як буде по всьому, то буде мати досить часу довідатися про все.
— Ну, думаю, що маєш рацію, — відповів Редліх і перервав дальшу розмову.
Капітанові секунданти наблизилися до нього, досить церемоніяльно подали йому руки, а потім один із них узяв його під рам'я і попровадив у пустий кут залі віддалік від групи, зложеної з лікарів і Редліхових секундантів. Редліх стояв при вікні і пальцями тарабанив марша по шибі.
— Відповідно до бажання колеги, — мовив секундант до капітана, — уложили ми з противною стороною умови поєдинку.
— А іменно? — запитав капітан.
— Ми домагалися найтяжчих умовин. Пістолети, стріляння без барієри, дистанція десять кроків з правом для кожної сторони поступити під час команди на три кроки наперед і триразова виміна пострілів.
— А противна сторона сперечалася?
— Секунданти ремонстрували, але очевидно в власнім імені. Ми обставали при своїм.
— А що ж Редліх?
— Згодився на наші умови без найменшого вагання.
— І добре так, — понуро мовив капітан. — І що ж, швидко почнемо?
— В цій хвилі.
Секунданти віддалилися, щоб поробити приготовання, а тим часом капітан, скинувши плащ
