Капітанові похололо коло серця. Чув, що Гірш помаленьку, та певною рукою вбиває йому ніж у груди. В його голові мішалося.
— Ах, це би довго оповідати…
— Пощо довго? Пощо довго? — по-свойому всміхаючися, цідив Гірш, не перестаючи ані на хвилю скоса позирати на капітана. — Знають, пан капітан, я це пану капітанові коротко скажу.
І Гірш положив руку на капітанових плечах, а в протягу дальшої бесіди почав навіть протекціонально клепати його по плечі. На горе, зміст того балакання був такий, що капітан уже не міг встати, вхопити крісло або виломити ногу від стола і одним замахом зробити кінець Гіршовим усміхам, балаканням і всім його плянам.
— Я знаю, пан капітан є добрий чоловік, службовий чоловік, гоноровий чоловік, одним словом, благородний чоловік. Пан капітан для мене був дуже людяний і чемний, не погордував моїм товариством. Я для того пану капітанові хочу щось сказати.
І, нахиляючися зовсім аж до капітанового вуха, мовив:
— Нехай пан капітан зараз ідуть додому! Нехай пан капітан добре перешукають усі шухлядки, шафки, коробки і комодки пані капітанової. І нехай пан капітан повибирають усі папери, листи, білети візитові, але то все чисто! Хіба метрики і урядові свідоцтва нехай лишаться. А тамте все нехай пан капітан завинуть у стару газету, занесуть до кухні й кинуть у вогонь. Але то зараз!
Капітан сидів мов оголомшений.
— Що це значить? Чого ви хочете? — запитав мов крізь сон.
