безмірний біль, справлений насильним вирванням її з її природнього зв'язку.
Та нараз прокинувся зі свойого остовпіння. Його опанувала безумна тривога. Одно однісіньке слово держало в своїх пазурях цілу його істоту, шарпало її, кидало його в дрож і в гарячку:
— Поліція!
Задзвонив, заплатив і кинувся бігти додому. Мав тільки кількадесять кроків, та проте йому здавалося, що власне в тих кількох хвилинах може там без нього статися щось нечувано страшне. Може прийти поліція, застати цілі купи обридливих паперів, — це було тепер для нього верхом усякої страховини. Які будуть наслідки цього факту — про це не думав. Сама хвиля, коли поліція входитиме до його помешкання, що ще вчора було для нього земним раєм, сама ціль того приходу видавались йому тепер пеклом, мукою, якої не може знести ніяка людська сила. Треба відповідно приготовитися на цю хвилю! Треба зробити, що буде можна!
І добуваючи останніх сил, капітан вбіг по сходах на перший поверх, швидко отворив двері і війшов до передпокою, а не заставши там нікого, так само швидко, зовсім з таким самим нервовим поспіхом, як у день свойого повороту з Боснії, відчинив другі двері і ввійшов до сальону.
