дила мені ще й цього болю! О, ти мудра, хитроумна! Щоб ані один нерв не лишився не розшарпаний, ані один мускул не перепалений пекельним вогнем! Старим майстрам тортури до тебе б іти на науку. Нехай тобі Бог цього ніколи не простить, так як я тобі не прощу в останній годині!
Анеля мовчала, стояла як кам'яна статуя. Тільки Цеся, чуючи такі страшні слова, котрих значення не розуміла і бачучи батька в такім страшнім розворушенню, відступила від нього і прибігла до матері і, тулячися до неї, почала голосно плакати. Михась стояв зачудований, усе ще держачи батька за руку.
— Татку! Що ти говориш!? Пощо нас лякаєш? — промовив він, заступаючи йому дорогу і шарпаючи його за руку.
Капітан глянув на цю маленьку людину і безмірна туга обгорнула його душу. Вхопивши Михася в свої обійми, підняв його і обливаючися слізьми, почав обсипати поцілунками його голову, лице і шию.
— Діти мої! Бідні мої діти! — простогнав він. — Що то буде з вами!? Що буде з вами, коли мене не стане?
— Чи знов хочеш нас покинути? — запитав Михась. В тій хвилі Анеля кинулася до мужевих ніг. Припавши на коліна і похилившися лицем до землі, обхопила його ноги раменами і з глибини своєї розпуки скрикнула:
— Антосю!
Голос її роздався мов із якоїсь великої глибини, видався капітанові чимось таким чужим, таким далеким…
Коли Анеля числила на те, що, розм'ягчивши його душу видом дітей, зможе тим легше штурмом вдертися в його серце і перебороти
