очима росте, розростається, перемінюється на привид якоїсь грізної фурії з лицем таким страшним, що один її позирк може вбити чоловіка. Він зовсім не надіявся такого обороту розмови, чув себе оголомшеним, пригнобленим, бо в душі мусив тим словам признати багато правди.
Анеля присунула своє крісло ближче до капітанового, сіла як раз насупроти нього і дивлячись йому в очі, заговорила зовсім зміненим, м'яким, жалібним голосом:
— А ти, Антосю!.. І ти осуджуєш мене, проклинаєш, ненавидиш! Ти перший кидаєш на мене каменем погорди. Ти, кого я так гаряче, так вірно любила, для кого я не завагалася посвятити все, все на світі! Аджеж для тебе я покинула дідуся і його маєток, пішла з тобою на вбожество, на недостаток, до якого вперед не була звикла. Любов побудувала мені золотий міст на тій дорозі. Ані на хвилю я не пожалувала свойого кроку. Ані один докір не вийшов із моїх уст. Спокійно зносила я те, чого була би злякалася моя душа, коли б я була давніше могла собі це уявити. Я бачила, що ти відчуваєш моє положення, що турбуєшся, що силкуєшся вчинити так, щоб мені нічого не бракувало, та не знаходиш способу. Прийшли діти, і наш стан значно погіршився. Потаємно писала я кілька листів до старого Гуртера, укорюючися перед ним, унижуючись, навіть упідлюючись і благаючи його про поміч. Безсердечний, засліплений старець звертав мені мої листи нерозпечатані. Покликано тебе до Боснії. Я лишилася тут сама з дітьми, на половині пенсії. Чи можеш уявити собі моє положення? В кількох листах я натякала тобі на нього, та бачучи з твоїх листів,
