на нього й киває до нього, аби не йшов до лісу. Але товариші його вже були в ліску й гуділи по нім, як джмелі, скачучи поміж смереками. Вони кликали Андрія. Андрій відвернувся від надзвичайної людини й побіг за іншими. Та не минуло й чверть години, як сумерк запав уже на доли й яри. Густа роса сивим ліжником покрила вузенькі луги між горами. Тишина розсілася в природі, коли нараз почувся страшний крик дітей у ліску. Видко, мусило статися щось страшне, бо крик ставав усе дужчий і розпучливіший, а вкінці кількоро дітей вирвалося з ліска і з страшним криком щодуху погнало в село.
Потім настала знов довга, важка тишина.
І знов перервав її тривожний крик. То були голоси селян і селянок, котрі, почувши від дітей, які встигли втекти, що два ведмеді напали на дітвору в ліску, узброїлися, чим хто міг, і кинулися рятувати дітей. Попереду всіх бліда, як смерть, без слова, без голосу, бігла Андрієва мати.
— Сюди, сюди, за мною… тут недалеко на полянці! — кричав один хлопчик, що мав відвагу ще раз із людьми вернути в ліс і показати їм дорогу. — Ходіть лишень! Ось тут ми збирали ягоди, нараз заревіло щось за нами. Я в ноги. Оглядаюся, а то два ведмеді біжать просто на нас, а такі вам великі! Не знаю, що дальше сталося, бо аж у селі отямився зі страху.
Хлопець запровадив поляканих жінок аж на поляну. Тихо й сутінно було на ній, у першій хвилині не можна було нічого побачити.
— Мати Божа, а це що? — крикнула одна селянка, спотикнувшися об щось м'яке під смерекою.
