вали й міцніли, та я все ще таки не знав, що робити. Аж страшний удар попхнув мене до діла.
— І що ж ви хочете робити?
— Я вам так вдячний, добродію… ви спасли мене й заховали для нового життя, для нової дороги, якою досі в нашім краю ні один жид не йшов. Я вам скажу все так щиро, як ще нікому досі не казав! Ви бачите самі, що в нашім краю багато жидів, далеко більше, як в інших краях. Я ходив навмисно за тим по чужих краях, аби пізнати їхнє життя і відносини до христіян. Знаєте, Кириле, там багато дечого інакше! Там жид громадянин держави так, як кожний інший, а в нас він п'явка, що висисає цілий нарід!
Петрій мимовільно зідхнув. Він бачив правду тих слів, бачив аж надто добре сумну дійсність, але чути такі слова з уст жида було йому дивно.
— Хай вас не дивує моя щира мова про моїх краян. Тут нема що таїти їх лихих сторін, але треба їх направити. Самі бачите, що це справді так, що вони замість вдячности тутешнім людям за те, що колись, у часах лютого переслідування, їх тут гостинно прийняли, нищать і підкопують їх добробут, доводять їх до крайньої біди! Лихва, п'янство, туманення, це ті язви, що вони напустили на нарід, що обезсилюють його. А крім того з якою ж погордою вони дивляться на ґоїв!
— І як же ви думаєте всьому тому зарадити? Чи можна ще направити те страшне зло?
— Для щирої охоти й сильної волі нічого нема неможливого, — сказав піднесеним голо-
