та же, здається мені, головна мета, чому ми сьогодні зібралися, був поділ винайдених грошей! Де ж ті гроші? Давайте їх сюди, нехай порозділюємо!
На лиці Олекси не видно було ніякої зміни. Він спокійно відповів:
— Ще нема синів; вони пильнують грошей у горах, і я казав їм нині принести їх сюди. Вони надійдуть незабаром.
— А хто їх там знає? Може їм там трапилася яка біда, — сказав несмілим голосом Демко, котрого в грудях душило ще після страшних слів, які чув від брата.
Розбишаки зачали бурчати на спізнення. Вони сподівалися вже застати все готове, а тут незадовго й ранок. Олекса сидів тихо. По хаті йшла голосна розмова про різні злодійські штучки, аж нараз заскрипіли двері хатини, і, мов мара, всунулася до середини стара Горпина в довгій, білій сорочці й білій намітці. Вона звільна подалася насеред хати, а каганець освітив у тій хвилі її страшне лице. Очі її блищали диким вогнем, а червоні обвідки повік надавали їм іще більше страшного виразу.
— А поздихали би ви всі! Щоб ваші діти попереводилися та щоб вашу роботу Бог прокляв! Я давно слідкую за вашими поступками, синочки любі, і тільки вам кажу: „Нехай вас Бог прокляне так, як вас прокляв батько, якого ви, збитого, викинули в ліс, як вас ось тут проклинає мати! Щоб ви на шибениці позадирали ноги, а круки щоб вам заспівали похоронну пісню, щоб поклювали ваші тіла! Щоб усе, що зачнете робити, вийшло вам на безголов'я!“
