переночує, а завтра рушить у дорогу додому й буде дома ще перед вечером. Надто треба було ще залагодити грошеві справи, бо Ізак обіцяв зложити його гроші в однім банку на проценти. Залагодивши грошеві справи, попровадив Ізак Петрія до одного із своїх приятелів, Арона, у якого вечером мала відбутися нарада й довша розмова „вчених і чемних“ жидів.
Ця розмова переконала Петрія, що ні галицькі, ні угорські українці не зможуть піднестися ні матеріяльно, ні морально, доки жиди не зближаться до народу економічно й духово, доки з п'явок та визискувачів не переміняться на продуктивних горожан держави й не позбудуться своїх расових та клясових упереджень.
Сонце хилилося вже геть із полудня, в лісі скісно проблискувало вже його проміння крізь галуззя ялиць і смерік, коли Петрій вертав із Угорщини. Вже минув те місце, де так несподівано здибався з Іванком, та не завважив того. Ішов задуманий, як звичайно.
— Дай Боже добрий вечір! — відозвався голос за ним.
Петрій оглянувся й побачив чоловіка невисокого росту, в приличнім одязі. Це був Невеличкий, котрого Петрій не знав. Його вигляд нічим не зраджував його опришківського ремесла. Зрештою, Петрій мав за поясом пістолет, а незнайомий окрім торби й палиці не мав при собі нічого, з чого можна би було міркувати про його ворожі наміри.
