Привіталися, як Бог приказав, і зайшли в звичайну господарську розмову. Невеличкий виявив у господарських річах стільки досвіду й розуміння, що Петрій говорив із ним не без приємности.
Чим більше зближалися до краю лісу, тим живіше говорив Невеличкий, пштрикаючи пальцями лівої руки. Розмова перейшла на ліси та на лісництво.
— Треба вам знати, що й я злісний і стрілець, але приманюю звірину по більшій часті в засідку, у сіть.
При тім він засміявся голосно. Рівночасно виняв із за ременя невеличке мідяне свистальце і свиснув ним три рази. Різкий тон розбігся далеко по лісі. Петрія не здивував той свист після попередньої розмови. Але безпосередньо по тім почувся голосний вистріл серед загальної тишини, будячи в околичних горах голосний відгук…
— Гурра! — почулися окрики з усіх боків.
Лім затріщав і Петрій почув, що до нього з усіх боків збігається багато людей.
— Гурра, от де наш пташок! — почувся між ними, вже цілком близько, голос Олекси Довбущука. Петрій побачив, як із гущавини висувався на стежку його противник, але не стратив притомности.
— А, так? — крикнув він і вихопив пістолет із за пояса, мірячи ним у Довбущука.
Хотів вистрілити, але курок ценькнув о кремінь, підсипка саркнула, але пістолет не вистрілив.
У тій хвилі Невеличкий відбив палицею руку Петрія, а схилившися зручно, обхопив його обома руками в поясі.
