вхопивши той сам кімак, замахнула ним на Ленька і вдарила його по руці.
— Ти на мене хочеш руку підіймати? Ах, ти шибенику! На, маєш! Маєш! Маєш!
І вона почала прати його по плечах, поки він не відбіг від неї.
— І чого вам треба було від тої дівки? — запитала вона обох Довбущуків, що зупинилися на лісовій стежці, досить оподалік від неї.
— Та ми так, бабуню, хотіли пожартувати трохи, — відповів Сенько.
— Жартувала би з вами лиха доля! — скрикнула Горпина. — Знаю я, як ви хотіли пожартувати. Але це вам вийде на безголов'я!
І відвернувшися від них, пішла стежкою на край лісу, простуючи до своєї хати. Іванко, бачучи такий кінець цеї пригоди, сховався також у гущавині біля своєї худоби, аби не попадати на очі молодим Довбущукам.
— От провела нас стара відьма! — мовив Ленько по її відході, хухаючи на свою болючу руку.
— І як вона знюхалася з Оленою? — голосно міркував Сенько.
— Мусіла якось підслідити нас, — відповів Ленько. — Не має стара іншої роботи, та все волочиться за нами та й за нашим татом. Боюся, аби й тепер не наробила нам іще більшого лиха. Знаєш що, Сеньку? Біжімо тепер за нею і підстережімо, куди пішла. Аби не захотіла заглянути до пустки!
— Це було би справді неприємно для тата, — сказав Сенько й оба вони різними стежками подалися на Довбущуківку.
Отак не справдився страшний сон Олесі.
