думаєш і що тобі здається, а все інше брехня. І ти віриш самому собі, і більш нікому, а властиво віриш тому злому духові, що дурить тебе і не дає тобі пізнати правди.
— А хто ж знає правду? — несміливо запитав Бляйберґ.
— Слухай, я скажу тобі дещо правдиве, а Bissel vün der Emes[1]. Ти знаєш, що перед віками римляни, ґоїм, знищили наш нарід, нашу самостійність, нашу державу. Правда, — тебе вчили про те? Знаєш, що наша доля від віків — неволя, погорда, насильство й нужда! А знаєш ти, що нас спасло від цілковитої затрати серед потопи таких нещасть, що стало для нас дошкою спасення з розбиття нашої свободи? Знаєш? Здається, не знаєш того, та я скажу тобі. Нас спасло те, що на думку наших ворогів повинно було погубити нас, — нас спасло наше розсіяння по світі, нас спасла окремішність нашого життя, нас спасли наші перекази та писання, наші обряди, нас спасла наша ненависть до переслідувачів, нас спасло наше лукавство з ними та наша єдність зі своїми! Це спасло нас! Але ти, здається, не знаєш цього! Слухай, що ще скажу тобі! Хто повстає проти того, що нас спасло, той губить нас, той видирає нам останню дошку, яка лишилася нам із великого корабля серед моря. А хто нас губить, той губить Богом вибраний народ. А хто його губить, на того прокляття наше й Боже прокляття! Але тричі проклятий, хто підіймає руку на власний народ, тричі проклятий син Ізраїля, що хоче знищити святі перекази свого народа! Ізак
- ↑ Частину правди.
