сцен, без яких може обійтися повість, доведена до кінця другої частини.
Переробляючи тепер цю повість і прочитуючи її в первісній формі я не міг не відчувати нескладности та неприродности многих сцен і цілої композиції, та при тім мене самого здивувала різнородність, а навіть, можна сказати, пестрота її змісту, множество виведених у ній осіб, різнородність описів, із яких деякі пр. опис гошівського манастиря вже тоді полягали на автопсії. В повісті виступають особи з різних суспільних верстов від найвищих до найнижчих, виступав і князь і священник і економ і міщанин і селяни, багатші та бідніші, виступає також досить виразно обрисованих кілька типів жидів. Усе те було тоді новиною в галицько-українським письменстві і не перестало бути новиною й тепер. Уся дія повісти покладена в 50-і роки минулого віку, але проте деякі епізоди відбуваються в XVIII в. (перші розділи другої части), і це також було новістю в тодішнім галицько-українськім письменстві. В повісті порушено і змальовано живими сценами такі суспільні явища, як ворожнечу між двома родинами, відносини українського попа до польського двора в XVIII в., опришківство XVIII-го і розбійництво половини XIX в., манастирське життя і життя урядничої родини у Львові, проби вільнодумного руху між жидами і рабінську реакцію проти того руху, конокрадство та ярмарок у малім містечку, втеку в'язня та міщанський шлюб із нещасливим випадком. Думаю, що безстороння оцінка цеї повісти мусить признати це все і не відмовить їй деякої літературної вартости так рішуче та безоглядно, як це вчинив український критик
