в уста. — А за обіцянку дякую сердечно. Будь певний, що не надужию твого довір'я.
— А я… я, скажу тобі по правді, не розумію добре, пощо ці всі церемонії.
— Дай Боже, щоб вони були непотрібні! — зідхнула Анеля. — Та в усякім разі надіюся, що вони нікому не пошкодять. Ну, добре, це було б одно. А тепер друге.
І відчинивши шухлядку від своєї туалетки, вийняла з неї стару, засмальцьовану книжку, оправлену в полотно. Капітан знав добре цю книжку. То була рахункова книжка, що її купив день перед своїм шлюбом з Анелею і дав їй, щоб записувала всі розходи й приходи їх маленького господарства. Анеля дуже совісно день-у-день записувала в ній усі рахунки. Цю книжку подала йому тепер.
— Візьми й передивись мої рахунки. А ось квитки від купців і інших людей, з якими я мала якінебудь грошеві інтереси за тих п'ять років. А ось у цій пачці листи, що приходили до мене. Прошу тебе, передивися все те, розсліди совісно кожну подробицю, кожну цифру, кожний папірчик!
— Бійся Бога, Анельцю! На що цього? Вірю тобі й без того.
— Ні, я не хочу! — відповіла Анеля. — Розсліди й потім вір або не вір. Дай мені слово, що задаси собі цю працю!
— Ну, коли воно доконче…
— Доконче. І то ще сьогодні!
— Га, нехай і так буде!
— Добре. Дякую тобі! Це буде для мене найкращий доказ довір'я з твого боку!
І поцілувавши його в чоло, Анеля вийшла, лишаючи його самого з рахунковою книжкою, квитками й чималою пачкою пожовклих листів.
