чи може який касир утікач, щоб у мене були гроші на розкидання?
— А коли їх у тебе нема, то що тобі на тім залежить, чи тебе просять учащати до касина, чи ні? І так будеш мусив дуже рідко вчащати. Аджеж і сьогодні ти висипав стільки грошей, що твоя жінка…
— Ну, ну, досить тої проповіді, старий приятелю! Вже що там жінка буде мати мені сказати, те скаже і без тебе. Ну, та годі нам балакати! Оце ми вже перед моєю домівкою. Знаєш що, Гнатику, надіюся, що зробиш мені тоту честь і відвідаєш мене в моїм родиннім гнізді?
— З найбільшою охотою! — сквапно промовив Редліх. — Досі, що правда, я не бував у твоєї жінки, причин не потребую тобі вияснювати…
— Іди, йди, старий грішнику! Ти повинен би встидатися навіть згадувати про щось таке! — перебив капітан.
— Ну, та тепер, коли ти тут і запрошуєш мене…
— Без церемонії, без церемонії! Приходь до мене, коли маєш час і охоту, як до старого товариша!
Стиснувши щиро подану йому руку капітана, Редліх салютував[1] по-військовому і за кілька хвилин щез у нічній темряві.
- ↑ Салютувати — віддавати по-військовому честь.
