— Алеж скільки то буде тої пенсії? Чи вистане нам на життя, на виховування дітей?
— Не бійся, вистане! — мовила Анеля. — Вже я все обчислила, побачиш. А чи маю тобі сказати ще один секрет?
— Ну, говори, говори, моя ти кізонько уперта?
— Я вже навіть вигляділа фільварочок якраз відповідний для нас. Серед гір, а недалеко містечка, де наші діти могли би ходити до школи. Будинки господарські досить добрі, дерев'яний домик зовсім таки гарний, 30 моргів ораного поля в тім числі 3 морги огороду, дальше 20 моргів чудової гірської сіножати і 150 моргів пасовиська разом з лісом. Прекрасний фільварочок, немов створений для нас. А знаєш, яка ціна?
Капітан, зацікавлений, дивився на неї. Незвичайне, гарячкове оживлення, яким вона була пройнята, затривожило його тим більше, що її плян відразу показався йому фантастичним і зовсім не відповідним до її практичної вдачі. Та він ні в чім не хотів їй перечити, зовсім розумно міркуючи, що пізніше, коли Анеля успокоїться, то й сама критичніше почне глядіти на цей свій плян.
— Знаєш, яка ціна тій перлині? П'ять тисяч ринських! П'ять тисяч! Очі заплющивши, можна дати. А на тім ґрунті можна держати кільканадцять штук худоби. А на літо можна ще від сусіднього дідича виарендувати величезну полонину за дешеві гроші і випасти 20 штук волів і наробити десять оборогів сіна. Ні, Антосю, це правдивий скарб!
А коли капітан, нічого не мовлячи, все ще не переставав уважно вдивлятися в неї, вона сквапно, вся тремтячи зі зворушення, говорила дальше:
