Вийшовши з дому коло четвертої години по полудні, капітан сам здивувався і перелякався, заглянувши в своє нутро й вияснивши собі всю зміну, яка там довершилася від учора. Аджеж тільки вчора по довголітній розлуці він вернув до свойого домашнього вогнища! Аджеж учора воно здавалося йому раєм, упоювало його невисказаним щастям і відслонювало перед його душею необмежені виднокруги такого самого щастя, любови і розкоші! А нині! Капітан глибоко завстиданий мусив признати сам перед собою, що почув якусь полегшу, коли з цієї кам'яниці, що містила в собі його рай і його щастя, вийшов на вулицю.
— Я підлий, нікчемний, невдячний, нечесний! — лаяв сам себе капітан. — Що ж таке сталося, що змінилося в моїм домі, що він зачинає видавитися мені душною тюрмою? Нічогісінько не змінилося, нічогісінько таке не сталося! Нервові припадки Анелині, ну, справа неприємна, та певно нічого тут нема страшного. Адже вона цвіте, як рожа, і апетит має дуже добрий. Дурна сцена, яку зробив мені Редліх? Ну, побалакаю з ним, зажадаю вияснення. Може, в нього є які рахунки з тою вдовою, бо це ж, очевидно, вона бреше, запевнюючи, що його не знає. Але чим же це доторкає мене і моє щастя? А про те все таки!..
