нервових припадків… це одно з другим не годиться, це не подібне до правди!
Хід думок капітанових був перерваний зовсім не особливою пригодою. В однім місці перед великою брамою був сніг на тротуарі зовсім утоптаний. Служниці, носячи коновками воду, поналивали на тротуар води, через що тротуар, покритий верствою гладко втоптаного снігу, покрився зверху гладкою, як шкло, льодовою корою. Таким робом на гладкій дорозі зробилася дуже небезпечна машина, звісна в механіці під назвою похилої площі, а в практиці називана львівським карколомом. Правда, у Львові обов'язуе припис посипати такі карколоми піском, попелом або іншими подібними приладами та всі такі приписи, досить старанно виконувані в середині міста, тратять свою обов'язкову міць тим повніше, чим далі йдемо від середини до границь міста, а на вулиці Пекарській виповнюють їх аж тоді, коли кілька або кільканадцять осіб поляже жертвою такої невинної підривки і коли між тими особами знайдеться якась горда й непокірна душа, що вдасться до поліції, або коли яка з тих жертв наскочить на таке поважне ушкодження, що зробиться скандал і галас на цілій вулиці й поліція не може не звернути на це уваги.
Капітан власне наближувався до тої зрадливої гололедиці перед брамою. Був ще віддалений від неї яких двадцять кроків, коли нараз побачив дідуся в старім, витертім хутрі, в баранячій шапці з кляпами, натуленими на вуха і зап'ятими під шиєю, згорбленого і при палиці, що йшов з противного боку до цього місця. Та ледве зробив крок по льоду, поковзлася палиця, на котру він підпирався, дідусь стратив рівновагу і лицем наперед упав на тротуар.
