ніжно любив, заховала в серці солодкі спомини про той короткий час життєвих радощів і щастя, і по її зів'ялих губах блукав іноді неясний усміх безнадійної туги.
Приятель покійного Бертеро, іменем Сальван, колишній учитель у Бомонті, тоді інспектор початкових шкіл, пізніше зроблений директором учительської семінарії, висватав Жанвієву, якої був опікуном, за Марка Фромана. Бертеро, вільнодумець, не ходив до церкви, але жінці не боронив ходити, а іноді в ніжній поблажливості й сам відпроваджував її на службу божу. А Сальван, ще більший вільнодумець, що вірив лише в науково доказані правди, в приятельській нерозвазі впровадив Марка в цю побожну родину, небагато турбуючись конфліктами, які могли з цього виринути. Протягом трьох літ від часу свойого шлюбу Жанвієва, колись одна з найліпших учениць у Візиток у Бомонті, цілком зайнята любов'ю до свойого мужа, справді почала чимраз більше занедбувати релігійні обов'язки, так що тепер уже й не молилася. Пані Діпарк була за це дуже недобра, хоча молода жінка, пробуваючи на вакаціях у Майбуа, совісно ходила з бабкою до церкви. Але невмолима стара, що ніяк не хотіла згодитись на шлюб Жанвієви з Марком, сердилась дуже на нього, закидаючи йому, що відчужив від неї душу її внучки.
— Три чверти на сьому, — промовила вона знов, почувши биття годинника на близькій вежі. — Ніяк не поспіваємо впоратись на час.
Вона приступила до вікна і гляділа на площу Капуцинів. Малий домик стояв на розі тої площі й церковної вулиці. Він мав лиш один поверх;
