у партері ліворуч і праворуч від коридора були їдальня й гостинна; кухня й пральня містилася ззаду, виходячи на вогке, темне подвір'я; на поверсі були направо два покої пані Бертеро; нарешті під самим дахом, насупроти покоїка Пеляжі, були ще дві маленькі кліточки, де жила Жанвієва ще малою дівчинкою і де радісно приміщувалася й тепер, коли зі своїм мужем прибувала до Майбуа. Але яка ж олив'яна тиша, яка вогха сутінь стояла у всіх кімнатах того малого домика. Церковна вулиця, що починалася біля парохіяльної церкви св. Мартина, була така вузенька, що возом годі було їхати по ній, і вічний сумерк стояв навіть у полудне над старими, занедбаними фасадами її домів і над мостовою з нетесаних кругляків, куди служниці й господині просто виливали помиї з кухонь. А на північ простяглась гола площа Капуцинів, загороджена високим причілком старого манастиря, де жили капуцини на спілку з „братами християнської школи“: капуцини обслугували велику й гарну каплицю, а боніфратри вдержували дуже численну школу в бокових забудованнях манастиря.
Пані Діпарк гляділа коротку хвилину на безлюдну площу, тиху, як церква, куди лише нечутними кроками пересувалися побожні, темні постаті, а тільки в певних годинах дня її оживлював рій шкільної дітвори. Звільна прогомоніли удари дзвона в лінивому повітрі, і стара ще з більшою нетерплячкою обернулася, коли двері відчинилися й увійшла Жанвієва.
— Нарешті! — мовила бабка. — Снідаймо ж живо. Година вибила вже.
Жанвієва, висока, струнка бльондина з препишним волоссям і лицем повним життєвої
