— Що таке? Говори бо!
Служниця не могла прийти до себе.
— Оце тільки що… знайдено малого Зефірина, братанка сусіднього вчителя… в його покоїку… замордованого.
— Що? Замордованого?
— Так, пані, задушеного… і в сорочці… і всякі огидності поповнено на ньому.
Всі перелякалися, навіть пані Діпарк жахнулася.
— Малий Зефірин, братанок єврейського вчителя Сімона, такий горбатенький, але дуже гарний хлопчик. Він був католик, бідненький, і ходив до школи до боніфратрів і, певно, був у церкві вчора вночі, бо недавно уперве приступав до причастя. Ох, лишенько! То вже, мабуть, є такі родини, що на них тяжить якесь прокляття.
Марко слухав переляканий, одубілий. І нараз промовив пристрасно, забуваючи себе самого:
— Вчителя Сімона я знаю дуже добре. Він лише двома роками старший від мене і разом зо мною був у вчительській семінарії. Це ясна голова, ніжне серце, як рідко. Це бідне дитя, того католика-братанка він узяв до себе з милосердя і з рідкою сумлінністю посилав його до школи до боніфратрів. А тепер на тобі, таке страшне нещастя.
Він схопився з крісла, тремтячи зі зворушення.
— Біжу до нього! Мушу побачити, що там сталось, і коли можна, допомогти йому в його турботі.
Але пані Діпарк ледве й слухала його. Вона напоминала паню Бертеро та Жанвієву до поспіху, так що вони ледве встигли повкла-
