дати капелюхи, і побігла з ними до церкви. Останній голос дзвонів прогомонів і душна тиша знов залягла на пустім околі площі Капуцинів. Марко передав малу Люїзу під догляд Пеляжі й також вийшов із дому.
Нова збудована школа в Майбуа, зложена з двох окремих крил, одного для хлопців і одного для дівчат, стояла при площі Республіки, насупроти також нового і в тім самім стилю збудованого ратуша. Оба будинки, блискучо білі, якими гордилось ціле містечко, розділені були один від одного головною вулицею, що йшла поперек площі й виходила одним кінцем на гостинець, що вів до Бомонта, а другий до Жуанвіля. Ця вулиця, при якій трохи далі внизу стояла також парохіяльна церков св. Мартина, була головною артерією комунікації та торговлі в містечку й увесь день оживлювалась численними возами та пішоходами. Але за школою панувала самота й тиша, і між плитами тротуара виростала трава. Бокова вуличка, при якій стояли лише плебанія та торговля папером пань Мільом, вела з цього тихого кута площі Республіки на площу Капуцинів. От тим то Марко за кілька хвиль ходу був уже на місці.
Оба подвір'я шкільного будинку припирали до бокової вулички, відділені одно від одного двома вузькими огородцями, з яких один був призначений для вчителя, а другий для вчительки. В партері того крила, де була хлоп'яча школа, зумів Сімон відділити одну кімнату, в якій і помістив малого Зефірина. Хлопчик був братанком його жінки Рашелі, з дому Леманівни, а внуком убогого єврейського кравця
