Кімнатка, в якій жив Зефірин, перед тим комірка, що була прилажена для нього бідненько, але чисто, мала лиш одно вікно, мало що вище як мостова сумежної вулиці; воно виходило на найвідлюдніший кут площі за школою. І коли того рана Міньо, молодший учитель, що жив на першім поверсі, коло сьомої години сходив униз, побачив, що вікно було відчинене наростіж. Міньо, селянський син, вступив до вчительської семінарії в Бомонті так само, як був би вступив до духовної семінарії, попросту лиш на те, щоб уникнути важкої селянської праці. Він був білявий, з коротко остриженим волоссям і з широким, віспуватим лицем, що надавало йому прикрий вираз: та в суті був це незлий чоловік, навіть добродушний, лиш усе дбалий про те, щоб не зашкодити своїй кар'єрі. Хоч мав 25 літ, він не квапився женитися, але зволікав із цією, як і зі всякою іншою, справою, готов ухопити всяку нагоду, яку наверне йому доля. Пристрасний риболов, він уживав тих перших вакаційних днів на те, щоб ловити рибу в Вервіллі, річці, що перепливала поза фабриками Майбуа, і власне в блюзі й солом'янім капелюсі, з вудкою на рамені вибрався був іти з дому. Та тут здивувало його широко отворене вікно Зефіринове, хоча хлопець звичайно вставав дуже вчасно, і він підійшов та зазирнув до кімнатки.
Та заледве вчинив це, задеревів з переляку і крикнув:
— Мій боже! Бідна дитина! Мій боже, мій боже, а це що таке? Яке ж страшне нещастя!
В малій кімнатці, обитій ясними тапетами, панував іще спокій, тиха атмосфера щасливого
