Що могли собі дозволити слуги божі, це було, може, не дозволене для простих учителів. І ось поки брат з новими окриками сильного зворушення нахилився над непорушним тілом, не доторкаючись його, розвинув о. Филип, усе ще не кажучи ані слова, зім'ятий у клубок папір і, бачилось, уважно придивлявся йому. При тім він обернувся до вікна плечима, так що видно було руки його ліктів, але не видно паперу, а тільки чути було його шелест. Це тривало пару секунд. Тимчасом Міньо вскочив також до кімнати й побачив, що клубок складався з газети, а разом з нею був зім'ятий ще вузький поясок білого паперу.
— А це що?
Єзуїт глянув на вчителя і мовив спокійно своїм низьким, повільним голосом:
— Вчорашнє число „Малого Бомонця“, з 2 серпня, і дивним способом зім'ятий з ним оцій взірець до писання. Адіть, о!
Він мусів показати папір, бо Міньо вже перед тим бачив його. Він держав його в своїх грубих пальцях, так що видно було лише слова „Любіться між собою“, виписані гарною англійською каліграфією. Папір був подіравлений і забруканий. Вчитель ледве встиг кинути на нього оком, коли біля вікна почулися нові окрики перестраху.
Це власне підійшов Марко, і вид бідної замордованої дитини наповнив його жахом і гнівом. Не слухаючи оповідання вчительки, він ускочив також вікном до кімнати. Присутність двох духовних була для нього несподіванкою, та від Міньота він учув, що він і панна Рузер прикликали їх, власне як у хвилині відкриття злочину переходили вулицею.
