— Не рухайте нічого, не змінюйте нічого! — крикнув Марко. — Треба зараз повідомити бурмістра й поліцію.
Тимчасом знадвору збіглося ще кілька людей, а один парубок побіг зараз покликати урядників. Марко тимчасом озирався далі по кімнаті. Над маленьким трупом бачив брата Фульґенція, переможеного співчуттям, з заплаканими очима, як нервовий чоловік, що в сильних зворушеннях тратить власть над собою. Марка вхопили за серце ті знаки зворушення, бо й його душа була збентежена до дна при виді сповненого тут огидного злочину. Ледве свідомо для нього самого в його душі ворухнулось якесь прочуття, що пізніше мало скріплене вернутися знов. Але в тій хвилині щезла ця перелетна думка, і він побачив лиш о. Филипа, що, зворушений, але спокійний, усе ще держав у руці число газети та каліграфічний взірець. На хвилю єзуїт обернувся, немов бажаючи заглянути під ліжко, а потім знов поступив наперед.
— Адіть, о! — промовив він не питаний, показуючи оба папери, — це я знайшов на помості, зім'яте в клубок. Очевидно вбивця силкувався заткнути дитині цей клубок у рот, а коли йому це не вдалося, задушив її. Бачите, цей взірець забруканий слиною і подіравлений зубами дитини. Правда, пане Міньо, клубок лежав ось тут, коло ноги стола. Ви ж бачили його?
— А так, — мовив учитель, — я зараз завважив його. — І він наблизився, щоб іще раз оглянути взірець, та на диво собі побачив, що правий рожок папірця був відірваний. Він не пригадував собі, щоб бачив той відірваний рожок уперед, коли єзуїт уперве показував йому
