цей папірець. Певно, цей ріг був тоді закритий його грубими пальцями, що держали цей вузенький папір. Він і сам не знав докладно, як воно було, ця незначна обставина якось затерлася в його пам'яті, і докладно про це він уже не міг би був сказати.
Тимчасом Марко взяв папір до рук і приглянувся йому уважно.
— Ах, так. Сліди зубів видно. На жаль, цей папір дасть нам мало вказівок, бо такі літографовані взірці каліграфії продають по всіх склепах; вони не особисті. Та гов! тут у низу видно щось мов ініціяли, посплітані букви, але не зовсім чіткі.
О. Филип нахилився без поспіху.
— Думаєте, що це ініціяли? Мені здається, що це пляма від чорнила, напів замазана слиною та слідом зуба тут обік.
— Пляма від чорнила? Ні! Це справді ініціяли, та на жаль замазані й нечіткі.
Потім побачив, що ріжок був віддертий.
— А тут нагорі бракує ріжка. Певно, також зубами віддертий. Чи ви не знайшли того шматочка?
О. Филип відповів, що не шукав за ним. Він знов розвернув число газети й обдивив його докладно, а Міньо тимчасом шукав по помості. Не знайдено нічого. Зрештою не прив'язувано до цього ніякої ваги. Марко згоджувався з духовними на те, що вбивця зразу пробував заглушити крики хлопця, втискаючи йому клубок паперу в рот, а потім переляканий задушив його. Дивною й незвичайною появою був каліграфічний взірець, зім'ятий разом з числом газети. Число газети „Малий Бомонтець“, це було зовсім зрозуміле, це всякий міг мати в кешені.
