панною Рузер і Мініотом у великій шкільній кімнаті, залитій ярким сонячним світлом, що впадало сюди вікном, оберненим до подвір'я.
Вибила восьма. Уливний дощ пройшов, а потім небо випогодилося, заповідаючи гарний день. Аж о дев'ятій прибула комісія. Старший прокуратор Рауль де ля Біссонієр приїхав сам особисто в супроводі слідчого Де; оба вони були зворушені великим злочином й надіялися сенсаційного процесу. Ля Біссонієр, невеличкий, живий чоловічок 45 літ, з лицем як у ляльки, обрамованим старанно пристриженою бородою, це був амбітний кар'єрист, що незадоволений своїм незвичайно швидким авансом, усе ждав на якийсь великий, сенсаційний процес, що мав принести йому перенесення до Парижа, де він надіявся швидко видряпатися на високе становище, завдяки своїй зручності та гнучкості та своїй услужній підлеглості супроти власти без огляду на те, хто має її в руках. В противенстві до нього був Де, високий, худий чоловік з гостро закроєним лицем, педантично совісний слідчий, що не знав нічого поза своїм урядовим обов'язком, але при тім слабохарактерний чоловік, якого легко було застрашити і який зовсім стояв під пантофлем своєї жінки, негарної кокети та марнотратниці, що тиранила його й доводила до розпуки ненастанними докорами за його брак усякої амбіції.
Оба урядники подалися до шкільної залі й зажадали, щоб їх заведено на місце злочину, щоб поперед усього оглянули все, заким приступлять до переслухання свідків. Сімон і Дарра пішли з ними, а Марко, панна Рузер і Міньо лишилися в шкільній залі, куди швидко
