— Ні, цього взірця не могли вживати у нас, а то я був би колись бачив його.
Урядники не зупинялися довше на тій речі, не бажаючи зраджуватися більше з тим, яку велику вагу прив'язували до цього паперу. Вони тільки висловили ще своє зачудування, що відірваного ріжка годі було знайти.
— Чи такі взірці, — запитав Де, — не мають іноді на розі стампля школи?
— Певно, деколи мають, — мусів признати брат Фульґенцій.
— Щодо мене, — докинув Марко, — то я ніколи не стамплював взірців.
— У мене все стемпльовано, — заявив спокійно Сімон. — Я міг би показати вам такі стемпльовані взірці. Але я стамплюю їх ось тут унизу.
Урядники, бачилось, були збиті з пантелику тими суперечними зізнаннями. Тоді промовив о. Филип, що досі прислухувався мовчки й уважно, злегка всміхаючись:
— Бачите з цього, мої панове, як то тяжко дійти правди. Так буде певно і з тою чорнильною плямою, якій оце придивляєтеся, пане прокураторе. Дехто хотів у ній добачити щось ніби підпис, ініціяли. А я думаю, що це лише пляма, яку ученик хотів стерти пальцем.
— А хіба ж буває, — запитав знов Де, — щоб учитель підписував свої ініціяли на взірці.
— Буває, — сказав знов брат Фульґенцій, — у нас так робиться.
— У нас ні! — скликнули немов одними устами Марко й Сімон. — У народніх школах цього не буває ніколи.
— Помиляєтесь, — заявила панна Рузер. — Я своїх взірців не стемплюю ніколи, але іноді підписую свої ініціяли внизу.
