Отулена простим шляфроком із сирівцевого полотна Рашеля була така гарна, що при її вході по всіх зібраних тут мужчинах пройшов неначе подих зворушення й подиву. Це було втілення єврейської краси в її повнім розцвіті: лице пречудово овальне, препишне чорне волосся, теплозолотиста цера, предивні, великі оксамитні очі, червоні уста, блискучі білі зуби. Вона виглядала мов жінка, що жила лише для любови, трохи індолентна, замкнена в обсягу своєї домашности з мужем і дітьми, як орієнтальна жінка в своєму гаремі. Коли вона ввійшла, хотів Сімон замкнути двері, та сюди припхалися діти Йосіф і Сара, один чотироліток, а друга дволітня, — гарні крепкі дітваки. Вони прибігли за мамою, хоч їм було заборонено сходити вниз, і поховалися в фалдах її шляфрока; урядники покивали головами, дозволяючи їм тут лишитися.
Чемний Ла Біссонієр, зворушений жіночою красою, задавав питання дуже делікатним тоном:
— Чи справді, ласкава пані, ваш муж вернув учора додому 20 хвилин перед дванадцятою.
— Так, пане прокураторе. Він засвітив свічку і глянув на годинник. Потім ляг і ми побалакали ще хвилю потихо, щоб не збудити дітей, і чули, як вибила дванадцята.
— А ви самі, ласкава пані, перед поворотом мужа, між одинадцятою і пів до дванадцятої не чули нічого — голосів, кроків, шуму, зглушеного крику?
— Ні, нічогісінько! Я спала і прокинулась аж при вході мужа. Я була досить хвора, коли
