На його думку, у цього бідолахи не були всі дома, а образ, намальований ним, був аж надто переборщений. Дарма було перечитися з тим голодомором, що з нужди готов іще й зовсім збожеволіти. І він пішов далі на площу Капуцинів, одначе поневолі міркуючи все про те, що чув, обнятий тайним побоюванням.
Було чверть на першу, коли вернув до невеличкого домику при площі Капуцинів. Уже пів години обі дами з Жанвієвою дожидали його при накритому столі. Це нове спізнення дуже розсердило наню Діпарк. Вона не сказала нічого при його вході, але саме те, як вона сіла і прудким рухом розложила свою сервету, показувало, яким непростимим гріхом видалась їй ота неточність.
— Прошу вибачити, — мовив молодий чоловік, — я мусів заждати на судову комісію, а потім застав площу так заповнену людьми, що ледве міг пропхатися.
Не вважаючи на свою постанову мовчати, обізвалася бабка:
— Надіюсь, що ти не захочеш мішатися в цю погану справу?
— Певно, — відповів він спокійно, — і я надіюсь, що не буду потребувати займатися нею, хіба що змусить мене до того обов'язок.
Пеляжі зоставила омлет і баранячу печеню з картопляним пюре, а Марко почав оповідати все, що знав, в усіма деталями. Жанвієва слухала, тримтячи зо страху та співчуття, а пані Бертеро, також потрясена до глибини душі, здержувала сльози і крадькома зиркала на паню Діпарк, немов бажаючи зміркувати, на скільки й вона доступна зворушенню. Але стара женщина обгородила себе знов німим
