ледве чи дістане дещо, але мені всетаки хотілось би бути там. Ах, бідні боніфратри, цей празник не буде для них веселий… якраз того дня, коли замордовано їх найліпшого учня.
Пані Діпарк кивнула головою на знак згоди. Розмова перейшла на інші речі, і кінець обіду розвеселила трохи мала Люїза своїм сміхом. Вона здивованими оченятами водила то по батькові, то по матері, яких лиця, звичайно веселі, сьогодні мали такий незвичайний вираз. Напруження щезло і сім'я розмовляла хвилю сердечно, по дружньому.
Роздавання нагород у школі боніфратрів, що мало відбутися того пополудня, викликало надзвичайне розворушення. Ніколи ще на цей обряд не тислося так багато гостей. Особливого блиску додавало йому те, що він мав відбутися під проводом о. Филипа, префекта студій у Вальмарі. Також ректор інституту, о. Карбо, єзуїт, цінений загально задля своїх зв'язків з можними панами і задля всемогучого впливу на всі сучасні справи, який йому признавано, і той був між присутніми, бажаючи своєю присутністю дати боніфратрам прилюдне свідоцтво свойого поважання. Був тут і реакційний посол департаменту, граф Гектор де Санґльбеф, властитель замка Дезіради й прегарної маєтности поблизу Майбуа, яку внесла йому в посагу, крім кількох мільйонів готівки, його жінка, дочка багатого банкіра, Натана. Але що найбільше бентежило уми й наповняло тиху звичайно та безлюдну площу Капуцинів гарячково розбурканою юрбою, це був огидний злочин, доконаний на однім ученику боніфратрів і відкритий сьогодні рано.
