Тінь нещасного хлопчика також була при обряді й залягла те тьмаве подвір'я, на якому перед густо наставленими рядами кресел підіймалась естрада. Тим злочином заняті були думки присутніх, поки о. Филип розсипався похвалами про школу, про її керманича, високозаслуженного о. Фульґенція, і про його трьох помічників, братів Ізідора, Лазаря й Горжія. Загальне прикре почуття ще загострилося, коли останній названий, худий костистий мужчина з низьким, понурим чолом під чорним, кучерявим волоссям, з сильним орлиним носом, вистаючими вилицями і грубими губами, крізь які видно було гострі зуби, піднявся, щоб відчитати імена премійованих. Зефірин був найліпший ученик у своїй клясі й одержав усі нагороди, його ім'я все повторялося, і брат Горжія в своїй довгій, чорній рясі, від якої відрізнялася біла пляма папафійки, виголошував це ім'я якось звільна і з таким понурим наголосом, що кожного разу по всіх пробігало щось, як електричний ток. І за кожним разом здавалося, що бідний малий трупик появляється на той оклик, щоб прийняти свою нагороду-вінок і книжку в золоченій оправі. Вінки і книжки складено на купу на столі, і важким тягарем налягала на всіх ота мовчанка, що наставала за кожним викликом, безужиточність усіх оцих нагород, призначених взірцевому ученикові, якого зганьблене, замучене тіло лежало кілька домів відси холодним трупом. Швидко зворушення перемогло декого з слухачів, чути було голосні хлипання за кожним разом, коли брат Горжія викликував його ім'я, своїм звичаєм піднімаючи горішню губу й вискалюючи при
