лівім куті уст свої білі зуби до якогось мимовільного, напів знаружливого, напів кровожадного усміху.
Акт кінчився серед пригнобленого настрою. Не вважаючи на поважне зібрання, що зійшлось для вшанування боніфратрів, над збором залягала чимраз більша тривога, острах перед чимось незвісним, що грозило здалека. А ще гірше для всіх учасників було виходити на площу, заповнену тиском народу, звідки чути було грізний ропіт та глухі прокляття. Страшні історії, про які говорила Пеляжі, розходилися серед цього натовпу, що доходив до стеклости задля злочину. Дехто пригадував брудну історію з минулого року, яку затушовано, братчика, якого його зверхники спрятали кудись, щоб не мусів засідати перед судом присяглих. Відтоді ходили різні погані вісті про всякі огидливості, що діються в школі і про які діти не сміють говорити нічого під тиском якоїсь страшної загрози. Ті таємничі обвинувачення, переходячи з уст до уст, росли й більшали раз-у-раз. А тепер обурення задля бестіяльного злочину, сповненого на однім ученику боніфратрів, знов оживило ті старі поголоски; ними та лютістю проти незвісного злочинника годувалося збентеження роздратованої юрби. Закиди висловлювано виразніше, домагання кари виривалося в диких окриках. Чи й тепер дадуть злочинникові драпнути? Чи не замкнуть уже раз оту калюжу огиди? А коли збори закінчилися і в виходові з брами показалися ряси манахів та реверенди духовних, піднялись затиснені п'ястуки, залунали дикі окрики, а купка людей пустилася навіть за отцями Карботом та Фи-
