липом, обкидаючи їх лайкою; бліді та перелякані, вони поспішали сховатися, а брат Фульґенцій велів міцно позамикати шкільні брами.
Марко слідив за подіями з віка в домі пані Діпарк; зацікавлений сильно, він на хвилю вийшов навіть перед двері дому, щоб ліпше бачити й чути. Як же це Феру пророкував, що цей злочин звалять на єврея, що духовенство, з ненависти до світської школи, її вчителя зробить козлом відпущення. А тут замість такого звороту виглядало так, що справа, навпаки, повертається погано для боніфратрів. Чимраз більша лютість юрби, голосні жадання пімсти показували, що справа може мати тяжкі наслідки, що з одинокого винуватого може перескочити на цілу громаду, до якої він належить, може навіть зачепити, потрясти цілу церков, коли злочинник справді був її членом. Запитуючи своє власне почуття, Марко сказав собі, що ще не виробив собі ніякого переконання про те, хто міг бути винуватим, так що навіть якебудь підозріння видавалось би йому тепер занадто смілим і несправедливим. Поводження о. Филипа і брата Фульґенція було зовсім спокійне й не давало підстави до підозрінь. Він силкувався судити зовсім безсторонньо і справедливо, боячись занадто піддатися своїм почуттям вільнодумця та ворога всякої доґми. Він постановив ждати, аж буде знати більше, аж трохи більше світла прояснить пітьму цієї страшної драми.
Поки ще він стояв, побачив Пеляжі в святочному вбранню; вона вертала, ведучи за руку Полідора, 11-літнього хлопця, що ніс під пахою книжку в оправі з золотим витиском.
